|
Ідеї, справи і гадки…
Все губиться в калейдоскопі часу
Кудись ідуть віршовані рядки
Крізь континенти, поміж раси.
І скільки слів написано дарма!
Банальних фраз, змарнованих сторінок
І демонстрацій напоказ…
--Який акцент, який відтінок.
А час стоїть із помелом
Із невблаганним взором
Все вимітає під зерном
Вдивляючись прозоро.
Хтось хоче слід в житті лишить
А хтось зів’ялим листям
По цій землі прошурхотить
В пекельнім падолисті.
Багато треба пережить
Пройти хвалу й прокльони
А скільки серцю раз згоріть,
Щоб визнали мільйони.
Зерном упасти у ріллю,
Де глум, невдячніть, холод
І кожен день, мов у бою,
Як той сталевий молот.
Ти повстаєш крізь розпач сил
І посмішки поразок.
З могутнім помахом ти крил
В буремній перемозі.
Хай час стоїть із помелом
Ти у скрижалях світу
Й високе небо над чолом
Стозоро розігріте.
Сумлінням й правдою життя
Карбуй свою дорогу
Всі до останку почуття
Спрямуй на перемогу.
***
“Камо Грядеши”
Куди ідеш?—Питання всіх питань
Карбуеш слід, долаючи утому
По вістрям глуму і знущань
На крилах свої сподівань.
До дому йдеш чи з дому?
Шукаєш свій омріяний причал
Під гул шосе і вигуки перонів
Знаходить витоки начал
Звідкіль закінчував й почав
Своїх шукань душевних перегонів.
Ідеш, незнаючи куди.
Навколо тебе лиш волає стогін
Якщо не знаєш, це лиш півбіди
Тікаєш від покою й самоти
Ідеш в горнило всюдисущих воєн.
Тебе ж розчавить хижий світ
Кришталь дущі твоя єдина зброя
Лиш крок необережний і політ
Злетиш, як той метеорит
І світ не знатиме героя.
Знайди в собі начало всіх начал
Нікому ж не спинить
Твоїх поспішних кроків
І шлях, що тільки розпочав,
Про що лиш думав, що вивчав
Життя дошкульних тих уроків.
Куди ідеш? – Чи можеш дати звіт?
В юнацький вік, або на схилі років.
Стіна всесвітня, мов граніт
А ти для неї лиш магніт
Мізерна жертва всіх пороків.
***
Що таке кохання? Серце калатає
І ніхто не знає де воно живе,
може то, як в серці радість виграває
може то, як смуток душу огорне.
Де воно з’явилось, там нема спокою.
Де воно наснилось – воскресає світ
Ходить за тобою зі своєю грою
Лічить поцілунки промайнулих літ.
Де й коли огорне серце полум’яно
Як і де поділить серце навзаєм.
Що таке кохання? Де живе кохання?
Скільки ж воно кляте завдає проблем!
***
День і ніч.
Радість і смуток.
Правда й брехня.
Смерть і життя
-Кожний отримає свій рахунок
-Все визначає буття.
Ми на терезах –
Нас хилитає.
Бідну і вразливу плоть.
-Хтось проклинає
Хтось – же кохає
-Так у житті повелось.
Ранок пробуджує ночі.
-Все ж таки дужий за них
День же дорівнює ночі.
Ранок – рівняння між них.
Все балансує на гранях
В кожного своя межа.
Ми лиш складаєм рівняння,
Граєм на лезі ножа.
Гра, це для когось кохання.
В когось розбита душа.
Вічне до скону чекання,
В кожного своя межа.
День закохався у весну,
Ніч пригорнула зиму.
Завжди на цім перехресті.
Я відчайдушно живу.
Було б лишень трохи сили.
Аби подужать брехню.
Радість і смуток смерть підкосила
-Я ж поки твердо стою.
|
