українською мовоюРосійською мовоюАнглійською мовою
Обговорюємо книгу
Державна бібліотека України для юнацтва: фахівцеві
Читання
Мені є що сказати! (творчість)
Щоб пам'ятати: історія України
Здоровий спосіб життя
Суспільство
Відкриття
Інформаційна культура
Нетикет: культура мережевого спілкування

Встанови наш банер!
 Державна бібліотека України для юнацтва

<a href="http://www.4uth.gov.ua/" target="_blank"><img src =”http://www.4uth.gov.ua
/images/4uth_gif.gif” alt="Державна бібліотека України для юнацтва" width="88" height="31" border="0"></a>

 

 
ЮРІЙ ШАБРАНЬ

Народився у м. Києві в 1979 р. Має технічну освіту. Складати вірші почав з вересня 1997 року. Твори мають політичну спрямованість.Поет через своє серце пропускає тугу за долю своєї Батьківщини, свого народу. Ліричних віршів мало, але вони наповнені справжньою любов'ю до тієї особи, якій присвячені.
Працює під псевдонімом.

Авторські права захищені!

 
 

Із збірки "РОЗДУМИ ПРО УКРАЇНУ"

РОЗДУМИ ПРО УКРАЇНУ

Ніч, на Вкраїні ніч,
Мов на півночі, але без літа.
Ніч, на Вкраїні ніч
І не бачу я, а ні проблеску, а ні світла.

Ті, хто в морок тебе занурив,
Що мав гасло "Наше світле майбутнє",
Знов кудись ведуть твоїх бовдурів,
Як заклад особистої дружби.

І дивуюся я з сторони,
На голодних, знедолених дивлячись,
Чи ще довго навколішках ви
Про щось кращеє будете мріяти.

Як же можеш Ти вірити тим,
Хто краяв твої землю і душі,
Хто найкращих з твоїх дочок і синів
Відправляв до північної пустоші.

СУМ

Не цвіти барвінку,
Не шуми байраче,
Бо сумує в пісні й плаче
Молодий козаче

Не побратися йому,
Діточок не мати.
Залишилось тільки вмерти
На порозі хати.

Лине пісня над ставами.
Туга серце крає.
Десь поїхала кохана
Та й назад немає.

ПОГЛЯД У СЬГОДНІ

Хто вкрав мільйон, той новий пан.
Скоринку хліба - злодій.
Хто рідну мову зневажав,
В героях нині ходить.

Держави гордість бачать в тім,
Щоб був Палац культури.
До нього Президента дім,
А в них ще й гарнітури.

Дарма, що в більшості людей,
Що нижче спини голе.
Дарма, що літні й дітлахи
Не знають краще долі.

Щоб не розбестився ніхто,
Жандармів мають свору,
Що в переходах і метро
Ганяють бабку хвору.

А ще, у нових хазяїв,
Контроль суворий є,
Не поділивсь! В Америку тікай.
Або ж до КПЗ.

Бандитом ліг - а вранці радник
І орден получи,
А як забув хто твій хазяїн
За гратами сиди.

Така картина на сьогодні.
А що ж нас далі жде?
Страна контрастів, їй же богу,
Ще гірш за СРСР.


ЗЕМЛЯКАМ НА ДС

Я бачив народ свій в далекому краї
І радістю серце спливало.
Хатинки, паркани і квіти за ними
І пісня над всім цим лунала

І рідної мови ніхто не забув там
Дотримують звичаї всі.
А пам'ять і серце - вони в Україні
І більша частина душі.

ПОВСТАВ ТАРАС

Повстав Тарас немов Месія
І глянув на Вкраїну,
Чи проросло оте добро,
Що він так щиро сіяв.

Чи строки ті із Заповіту
Не написав він марно.
Чи так жиє його народ,
Як він того був вартий.

І що ж побачили його,
Сумні, розумні очі.
Спустошені сади, лани, село,
Занедбані Дніпро і кручі.

Між тим усім голодні діти,
Бетон палаців, жебраки,
СААБи, молоді повії
І ситі парламентарі.

"О боже милий, боже правий!"-
Підняв він очі вгору, -
"Невже народ мій був не вартий
На кращу людську долю".


К ВОСПОМИНАНИЯМ

Осенний лес багряный весь,
Багряный низ, багряный верх.
Багрянец сквозь стволы мелькает
И наземь тихо опадает.
И то багряное мельканье,
Как доброй феи колдовство,
Меня уводит на свиданье
К воспоминаньям о былом.


ВОЗРОЖДЕНИЕ

Казалось мне, что в этом лунном мире
Нет больше места страсти и любви,
Казалось мне, что навека отныне
Не разбудить струну моей души.

Что радость бытия - удел, увы не мой,
И жар горячих рук - увы, не для меня.
Что трепет нежных губ и нежное дыханье
Не вызовут во мне ответного огня …

Каков глупец! Невзгоды все прошли,
Душа воспряла ото сна.
И трепет нежных губ и нежное дыханье
Вновь растревожили меня


ТИ ЗІ МНОЮ

Україно моя, неозорі простори,
Тихі плеса, зелені ліси,
Сиві гори Карпат і похмурі кургани
В моє серце навіки ввійшли.

Бачив Світу в житті я не мало:
І похмурий Урал, африканські піски,
І підступний Балхаш в Казахстані,
І могутній Амур у тайзі.

Та куди б не закинула доля,
Що не випало б тільки мені,
Україно моя, ти зі мною
У думках, у піснях, у ві сні.

ЖИТТЯ - ТЕАТР

Дивлюсь я на життя, немов би на виставу,
Де дійові особи, актори й глядачі,
Де метри від держави під себе пишуть право,
А іншим обіцяють щасливії часи.

А метри хто? Знайомі все обличчя!
Той член ЦК, той перший секретар.
Парторги є і кожен тиче в вічі,
Що влада Рад, то їхній був тягар.

Немовби не вони краяли людям душі,
Зсилали в Соловки і на Далекий Схід.
І не за їх наказом хлопці дужі,
На спинах власного народу, кийками залишали слід.

І ті, хто вчив нас вірності і правді,
Найперші розікрали вмить
Народу вклади і партійні каси
Та знову почали нас вчити жить.

Невже такі ми твердолобі,
Що обираємо ми тих,
Хто тричі зрадив нам: по перше, це народу;
По друге, своїй вірі і втретє Україні.

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ ПРИЙШЛА

Україно моя, як булатную крицю
Незалежність кувала з року в рік, з віку в вік.
Ти кордоном від вражої нашесті стала,
Заступила собою диким ордам шляхи.

Хто тебе під вінець не тягнув тільки милая,
Дикий Схід, хрестоносці, варяги і ті …,
Що твоїми дітьми колись були слухняними,
А потім на північ пішли.

Скільки воїв твоїх полягло попід стінами,
Скільки бранок прикрасили трони царів,
Скільки діток малих у полум'ї загинуло
Чути й досі в піснях кобзарів.

Незалежність прийшла, але як і раніше
Знов при владі партійні жлоби (чини).
Чи не час розібратись із ними найшвидче
Доки всі ми у прірву гуртом не пішли?

КОГДА ПРИДЕТ ТОТ МИГ ЖЕЛАННЫЙ

Когда придет тот миг желанный,
Чтоб я проникнуть смог в твой взор
Порою безмятежный, безымянный ,
Порой несущий мне укор.

Тогда б я смог разрушить чары,
Что твою душу обратили в льды.
И уничтожить норовят одним ударом
В тебе весь мир божественной красы.

ТВОЙ ВЗОР

Твой взор, который истекает
Из двух озер бездонной глубины,
То кажется к чему-то призывает,
То сковывает словно кандалы.

То он нежнее неба голубого,
И ты готов растаять в нем.
То неба он темнее грозового,
Готовый сжечь тебя огнем

Я НЕ ШУЧУ!

Я не шучу, когда передо мною враг.
Я не шучу, закрыв собою сирых и убогих,
Когда поправ законы
Мне улыбаются в лицо --
Я, не шучу,
Когда слова любви я говорю -
Я не шучу.

Зато шучу,
Когда стою под проливным дождем,
Когда мне тело жаром обжигает,
Когда стою в кругу друзей
И мной любимых близких.
Еще я пошучу,
Когда в последний путь пойду.


ВІДДАЙТЕ ШАНУ

Їм мало б бути сімдесят,
Що світ не бачили ніколи.
Отих хлоп'ят, отих дівчат,
Батьків яких спіткала злая доля.

Потворна доля із обличчям
Отця народів, дідуся,
Що мружачись дивилась в вічі
Та сотні тисяч відправляла в небуття.

Десятки років їхні душі
Чекали, що "За упокой"
Колись і їм прочтуть в Державі новій, дужій
І в пам'ять схилять голови на Аналой.

Браття віддайте шану тим,
Хто став заручником Голодомору.
А ще дивіться куди нам далі йти і з ким,
Щоб не було кривавого повтору.

 
   
Останнє поновлення:
13.01.2017 9:25

????? ??????????????????????? ????????

Copyright © 2002-2017. Державна бібліотека України для юнацтва

  Настоящий ПР 4uth.gov.ua Цена 4uth.gov.uaЯндекс цитирования Яндекс.МетрикаRated by PING