|
Дитинство
Десь далеко в'ється калинова
Стежка - доля юного життя.
То біжить по травах веселкових
Дівчина маленька - саме я.
Простягає ніжні рученята
До квіток, до сонця і дощу.
Любить вона все:
Пташок, звіряток.
Любить в небі прозору хмаринку,
Любить в полі квітку весняну,
Любить всю сім'ю:
Сестру Іринку,
Маму, тата і бабусю - всю рідню.
Так біжить по травах веселкових
Безтурботна, молода душа.
Лине пісня словам світанковим,
Плине час. Дитинство проліта.
Моє життя
Моє життя - немов бурхлива річка,
Яка тече в безкрайню далину.
І починається з маленького потічка,
І замирає на кожную зиму.
Багато в ній було хорошого і злого,
Багато горя і дорог непрохідних.
Але ж і щастя йшло впродовж життя мойого,
Я йшла і серед зоряних доріг.
Усе, що зараз маю, дякувать повинна
Батькам своїм, які наставили мене на вірну путь.
І зараз я, мов пташечка нестримна,
Яка летить у даль, шукаючи безпечну путь.
Зустріч з поетом
До цього дня я просто існувала,
Писала прозу чи віршовані рядки.
Була собою. Та, на жаль, не знала,
Як можна високо піднятись у житті.
Я слухала те дивовижне слово,
Що пронесла людина крізь роки,
Я зрозуміла, що вкраїнська мова
Підніметься від поетичної руки.
І моє серце сповнила надія,
Що скоро й я напишу гарний вірш,
Що збудеться моя та давня мрія -
Та коли ж це буде лиш, коли ж?
...Ще не зима...
Уже давно не осінь,
Але й ще не зима.
Холодний вітер листя носить,
Останні з віток обрива.
Дрібні краплини з неба линуть
На землю тиху і пусту.
А журавлі на південь плинуть,
Співаючи пісню сумну.
|
