ВЕЛИКА ПЕРЕМОГА

Україна

(1939 - 1945)

одна на всіх...

Українська культура періоду ІІ світової війни

Українська культура довоєнного періоду

"У другій половині 30-х років українське радянське мистецтво служило утвердженню марксистсько-ленінського світогляду радянських людей. Твори художників, скульпторів, графіків,присвячувалися героїчній боротьбі трудящих України за перемогу Радянської влади і побудову соціалістичного суспільства, видатним діячам культури, трудівникам села, воїнам Червоної Армії.

Серед кращих художніх полотен можна назвати:» Т.І.Котовський ліквідує банду Матюхіна» Ф.Ф.Кличка, «М.Щорс в бою під Черніговом» М.С.Самокиша, «Червонофлотець в гостях у колгоспників» М.Я.Козика,»У червоноармійських таборах» С.О.Григор’єва та ін.

Новими творами збагатилася монументальна і монументально-декоративна скульптура. М.Г.Менізер створив пам’ятники Т.Г.Шевченкові, встановлені в 1939 р. у Києві й Каневі; А.Й.Страхов – статую О.С.Пушкіна, Ю.І.Білостоцький – надгробні пам ятники М.В.Лисенкові та М.К.Заньковецькій; Г.Л.Пивоваров – скульптурні портрети І.Я.Франка, Т.Г.Шевченка, О.П.Довженка. Скульптори М.Г.Лисенко та Л.Д.Муравін створили монументально-декоративні групи «Героїка громадянської війни» та «Героїка соціалістичного будівництва» .

Розвиток української радянської культури, поліпшення добробуту трудящих створили необхідні умови для розквіту народних талантів.Широкого розвитку набули народні художні промисли. Плідними були результати спільної творчої роботи майстра живопису М.О. Примаченко та гончара Я.А. Герасименка,народної художниці П.І. Власенко з скульптором-керамістом І.М. Гончаром та килимарницею Н.Ю. Вовк. Декоративний живописний натюрморт,своєрідний за формою, композицією і почерком, започаткувала К.В. Білокур.

Нових успіхів здобули українська радянська музика і театральне мистецтво. З симфонічних творів, створених у передвоєнні роки, знайшли визнання симфонічні поеми П.О. Козицького «Партизанська донька», Г.І. Майбороди «Лілея» і «Каменярі», К.Ф. Данькевича «Тарас Шевченко», Друга симфонія Л.М. Ревуцького та багато інших. Радянські композитори все частіше зверталися до сучасності. Композитор Б.М. Лятошинський написав оперу «Щорс», О.П. Рябов – оперу «Весілля в Малинівці», Л.М. Ревуцький здійснив обробку радянських народних пісень для масового хору та ін. Композитори і музикознавці боролися за високе мистецтво соціалістичного реалізму, що сприяло зростанню професійної майстерності митців. Українська радянська музика в своєму розвитку творчо використовувала кращі традиції класичної музичної спадщини, а також багату народну музичну творчість.

Велике творче піднесення переживали театри Радянської України. Виросла сценічна майстерність колективів Київського академічного театру опери та балету ім. Т.Г. Шевченка, Київського драматичного театру ім. І. Франка, Харківського державного драматичного українського театру ім. Лесі Українки та ін. Їх репертуар збагатився класичними і радянськими п’єсами. На всю країну лунали голоси талановитих співаків Радянської України: І.С. Козловського, І.С. Паторжинського, М.І. Донця, О.А. Петрусенко, М.І. Литвиненко-Вольгемут, Б.Р. Гмирі, М.С. Гришка, З.М. Гайдай та ін. Любов глядача заслужили видатні майстри сцени столичних і обласних театрів.

Театри Радянської України та братніх республік здійснювали взаємні гастрольні подорожі. Українські театральні колективи виступали в Москві, Ленінграді, Мінську, Грузії, Карелії. У 1938 році на гастролі до Києва приїздив МХАТ, а в 1939 році в Одессі, Харкові, Києві виступав Тбіліський грузинський драматичний театр ім. Ш. Руставелі. Ці зв’язки підносили рівень професійної культури митців, сприяли зміцненню братерської дружби радянських народів.

Київську кіностудію художніх фільмів на передодні війни очолював О.П. Довженко. Значним успіхом української радянської кінематографії кінця 30-х років і, зокрема, О.П. Довженка як художника став фільм «Щорс». І.А. Савченко поставив фільм «Вершники» (за романом Ю.І. Яновського, 1939) і «Богдан Хмельницький» (за сценарієм О.Є. Корнійчука, 1941).

осягненням кіномистецтва були також фільми «Велике життя» Л.Д. Лукова, «Трактористи» І.О. Пир’єва та ін. 1938 р. І.П. Кавалерідзе поставив звуковий фільм «Запорожець за Дунаєм». Першими українськими кольоровими фільмами були «Сорочинський ярмарок» і «Майська ніч».
Значною подією в художньо-документальному кіно стали фільми О.П. Довженка і Ю.І. Солнцевої «Визволення» та «Радянська Буковина» - про возз’єднання західноукраїнських земель і Північної Буковини в єдиній Українській Радянській державі.

Українське радянське мистецтво, розвиваючись у тісних братерських взаємозв’язках з мистецтвом російського та інших братніх народів Радянського Союзу, активно служило великій справі побудови соціалістичного суспільства, виховувало широкі маси трудящих у дусі радянського патріотизму і пролетарського інтернаціолізму, відданості Радянській Батьківщині."

Уривок з книги:

Історія Української РСР у 8-ми т.

Т.6. Українська РСР у Великій ВІтчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945) /Ред. кол. В.І. Клоков. - Київ: Наукова думка, 1977. - 535 с.

Українська культура періоду ІІ світової війни

Буремний воєнний час був для композиторів, художників, працівників театру і кіно, культоосвітніх закладів характерний надзвичайним творчим напруженням, сміливими дерзаннями і пошуками. Радянські митці у своїх творах оспівували масовий героїзм, стійкість, ратні подвиги радянських воїнів, їх безмежну відданість Комуністичній партії, беззавітну любов до Батьківщини. У період Великої Вітчизняної війни з усією силою проявилась видатна роль мистецтва в ідейній мобілізації трудящих. На заклик партії «Все – для фронту! Все – для перемоги!» відгукнулись радянські композитори, художники, артисти.

З початком війни багато представників творчої радянської інтелегенції пішли на фронт, поставивши свій талоант і майстерність на службу Червоної Армії. Інші, переважно представники старшого покоління, працювали у складі творчих спілок та різних установ й організацій у радянському тилу, присвятивши свою творчу і Громадську гідність справі оборони країни від ворога.

Нові теми, образи і явища, народженні священною війною радянських людей проти фашизму, утвердилися в радянській музиці, образотворчому мистецтві.
Кровно зв’язані з народом, митці постійно відгукувалися на найважливіші події на фронтах Великої Вітчизняної війни.

Музика (1942-1943)

Музичними засобами радянські композитори відтворювали найяскравіші картини героїчного минулого радянського народу. У 1942-1943 рр. одночасно з музичними творами малих форм з’являються великі музичні твори. Визначним явищем музичної культури була патріотична контата-симфонія «Україно моя», написана в 1943 році А.Я. Штогаренком на слова А.С. Малишка і М.Т. Рильського. Основний зміст симфонії – боротьба трудящих республіки у співдружності з братніми народами проти окупантів, братерська допомога, подана українсьткому народові у цій священній боротьбі всіма радянськими людьми. Симфонія складається з чотирьох частин: перша, героїко-драматична – «Вставай, моя рідна» - передає наростаючий народний гнів, закликає до боротьби і перемоги; друга – «Колискова» - відображає переживання радянських жінок-матерів, їх тривогу за долю рідних і близьких; третя – динамічна і мужня – «Партизанська». Кантата закінчується фіналом, лейтмотивом якого є упевненість у перемозі над ворогами Вітчизни.

Значними творами цього періоду була опера «Наймичка» та вокально-симфонічна поема «Чернець» на тексти Т.Г. Шевченка, кантата «Гнів слов’ян» М.І. Веріківського, присвячена братерському єднанню слов’янських народів у їх боротьбі проти спільного ворога. Кантата «Клятва» на слова М.П. Бажана, та четверта сюїта для симфонічного аркестру Ю.С. Мейтуса, присвячена 25-й річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції. Героїчній темі подвигу народу присвячені «Шевченківська сюїта» для фортепіано й «Українськй квінтет» написані Б.М. Лятошинським у 1942 році. Значним вкладом у музичну культуру була опера Г.П. Таранова «Льодове побоїще» про розг ром німецьких хрестоносців на Чудському озері.

Композитори внесли значний вклад у дальший розвиток такого жанру музично-вокального мистецтва,як масова пісня. Патріотизм радянських людей, бойові подвиги воїнів Червоної Армії і партизанів- такою була тематика пісень.

Композитори Української РСР написали значну кількість творів різних жанрів у співдружності з місцевими поетами і драматургами. П.О.Козицький разом з башкирським драматургом Х.К.Ібрагімовим і поетом С.Кудашем створили оперу «За Батьківщину»,побудовану на українських і башкірських мелодіях. Вона була поставлена на сцені Башкирського оперного театру.

Образотворче мистецтво (1942)

Цінними здобутками характеризувалась діяльність художників УРСР, які працювали в евакуації. Цикл портретів знатних людей країни-воїнів, колгоспників, робітників, письменників, учених-створив відомий живописець О.О. Шовкуненко. У творах К.Д. Трохименка відображено суворе життя країни в напружені воєнні роки. Темою трудового героїзму робітничого класу країни пройнята творчість М.Г. Дерегуса, який, пербуваючи на Уралі, створив серію офортів і малюнків «Тагільський завод». Жвавий відгук громадськості дістали твори М.П.Глущенка, присвячені обороні Москви, та картини «По слідах ворога», «Здобуття Клина», «Смерть генерала Доватора».

Не припиняли художники інтенсивної роботи і в галузі графіки. Кілька серій малюнків та акварелей на теми Великої Вітчизняної війни виконав В.І.Касіян. Перша з цих серій – «У фашистській неволі» /1942/ передає страждання радянської жінки, яка стала жертвою фашистів. У другій – «Україна бореться» - показано всенародну боротьбу в тилу ворога. Третя серія – «Відомсти!» - викриває звірства фашистів на окупованій радянській землі, кличе до помсти. Плідно працювали художники О.С. Пащенко, С.Ф. Бесєдін, Ю.В. Балановський та ін. Ряд значних творів створили у цей час скульптори.

Серед інших видів образотворчого мистецтва провідне місце посів плакат. Працюючи в галузі плакатного жанру, В.І. Касіян створив твір великої виразності і переконливості «На бій, слов яни!» /1942/ та оригінальну за задумом серію «Гнів Шевченка-зброя перемоги» /1942/. На тексти Великого Кобзаря серію плакатів «Вражою злою кров’ю волю окропіте!» створив у 1942 р. О.М. Довгаль. Успішно працювали над створенням патріотичних плакатів І.М. Кружков, В.Г. Литвиненко, І.М. Літинський, Р.Ф. Мельничук, С.А. Уманський та ін.

Театральне мистецтво (1942 - 1943)

Могутньою ідеологічною зброєю у боротьбі проти фашизму, дійовим засобом мобілізації духовних сил народу на самовіддану відсіч ворогові, буле театральне мистецтво. Евакуація театрів і розгортання їх діяльності на нових місцях набагато ускладнювались тим, що ряд сценічних колективів напередодні війни перебував на гастролях у різних місцях Радянського Союзу. Долаючи труднощі і нестатки воєнного часу, актори працювали з величезним натхненням і запалом, наближали мистецтво до життя, доносили його до гущі трудящих мас. Особлива увага приділялась виступам у військових частинах, госпіталях, на призовних пунктах, вокзалах, агітпунктах, заводах, фабриках, колгоспах.

Київський театр опери і балету ім. Т.Г. Шевченка, працюючи в Уфі і в Іркутську,не тільки поновив основні спектаклі (»Запорожець за Дунаєм», «Наталка Полтавка» та ін.), а й створив наві оригінальні: оперу М.І.Веріківського «Наймичка», балети Л. Деліба «Коппелія», М.А. Римського-Корсакова «Шехерезада», Б.В. Асаф’єва «Бахчисарайський фонтан». За період з липня 1942 р. по травень 1944 р. театр відвідало 230 тис. глядачів.

Напружену творчу роботу провадили Сумський драматичний театр ім. М.С. Щепкіна, Дніпропетровський драматичний театр ім. О.М. Горького, Запорізький музично-драматичний театр ім. М.О. Щорса, Полтавський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка, заслужена капела «Трембіта», Державний симфонічний оркестр УРСР та інші мистецькі колективи. Всьгого за час евакуації театри Української РСР поставили 176 п’єс, які подивилися 15 млн. чоловік.

Засобами сценічного мистецтва артисти України провадили дійову наочну агітаційно-масову работу серед глядачів. Репертуар відображав глибокі патріотичні почуття радянських людей, показував безмежний героїзм народу, його відданість Радянській Батьківщині. Центральне місце посіли п’єси: «Нашестя» Л.М. Леонова, «Фронт» О.Є. Корнійчука, «Російські люди» К.М. Симонова.

На фронтах побували десятки театральних колективів, ансамблів і акторських бригад, що доносили своє мистецтво до мільйонів радянських воїнів, надихаючи їх на звитяжні подвиги у боротьбі за свободу і незалежність своєї Батьківщини. Усього театри України, що працювали в евакуації, створили і послали на фронт 106 фронтових концертних бригад. Значну роботу провадили артисти в тилових гарнізонах та госпіталях.

Кіномистецтво (1941- 1943)

Велике й відповідальне завдання – створення художніх кінострічок, які б надихали трудящих на героїчні ратні й трудові подвиги в ім’я любимої Батьківщини, постало перед радянським кіномистецтвом. Завдяки своєчасній і швидкій евакуації основних кадрів і техніки в кінці 1941р. відновили роботу Київська студія художніх фільмів в Ашхабаді й Одеська кіностудія – у Ташкенті. Працівники Української студії хронікального фільму працювали в Куйбишеві і Москві на базі Центральної студії кінохроніки. У Ташкенті розгорнула діяльність студія «Київтехфільм». Частина діячів українського кіно працювала у Центральній об’єднаній кіностудії СРСР в Алма-Аті.

Кіномитці України в 1942-1943 рр. створили кілька художніх фільмів про Велику Вітчизняну війну радянського народу або ж співзвучні цій темі. Одним з перших кінофільмів, поставлених у 1942р. працівниками Київської кіностудії разом з Ашхабадською і Ташкентською студіями, були «Олександр Пархоменко» /сценарій В.В. Іванова, режисер Л.Д. Луков/ і «Як гартувалася сталь» /сценарист і режисер М.С. Донськой/. Серйозною спробою відтворення на екрані подій Великої Вітчизняної війни став фільм «Партизани в степах України», поставлений Київською студією в 1942 р. /режисер І.С. Савченко,сценарій О.Є. Корнійчука/. Новим досягненням радянського кіномитецтва в умовах війни був кінофільм «Райдуга», створений у 1943 р. на Київській студії в Ашхабаді режисером М.С. Донським за сценарієм В.Л. Василевької. Він був відзначений радянською громадськістю як один з кращих творів кіномистецтва періоду Вітчизняної війни.

Широкого розвитку набуло хронікально-документальне кіно. Завдяки роботі фронтових кінооператорів, яка почалась з першого дня війни, всі відображені на плівці факти і події перетворювалися у неповторний літопис Великої Вітчизняної війни. Незабаром при штабах фронтів було створено спеціальні кіногрупи. Одна з таких груп у складі 15 працівників Української студії кінохроніки діяла протягом 1942-1943 рр. на Південно-Західному і Брянському фронтах. Кінодокументалісти УРСР працювали й на інших фронтах. Вони внесли великий вклад у створення 500 номерів різних кіножурналів і близько сотні короткометражних та повнометражних воєнних фільмів, у тому числі таких, як «День війни», «Народні месники», «Чорноморці», «Битва за Кавказ» та ін.

Видатною подією в документальній кінематографії воєнних років був випуск Українською і Центральною студіями кінохроніки в листопаді 1943 р. фільму «Битва за нашу Радянську Україну», створеного О.П. Довженком у співдружності з Я. Авдєєнком і Ю.І. Солнцевою. Фільм, що охоплював події з 1941 р. до початку 1943 р., відзначався майстерним монтажем, хвилюючим і пристрасним дикторським текстом, створеним О.П. Довженком, емоціональною музикою, написаною А.Я. Штогаренком і Д.Л. Клебановим.

Велику роботу виконала науково-популярна кінематографія. За час роботи в Ташкенті студія «Київтехфільм» випустила близько 60 фільмів на оборонну тематику. У воєнні роки кінопрацівники зазнавали чималих труднощів, викликаних, зокрема, браком виробничої бази. Але почуття обов’язку, їх організованість і згуртованість забезпечували успіх.

У завершальний період Великої Вітчизняної війни посилилась роль мистецтва в ідейно-політичному й естетичному вихованні народу. Твори митців проймав пафос видатних перемог Червоної Армії на фронтах, у визволенні радянської землі від фашистських загарбників. Значне місце посідають твори митців, присвячені відбудові зруйнованого господарства та трудовому подвигу народу, який приступив до відродження міст і сіл, економіки і культури. Мотиви мирної праці і відбудованих робіт дедалі більше втілення знаходили у творах музичного, образотворчого й театрального митецтва.

Музичне мистецтво (1943-1945)

У 1943-1945 рр. музичне митецтво Радянського Союзу поповнилося й творами композиторів Української РСР, в яких розкривалася тема переможного завершення війни і переходу радянських людей до мирної творчої праці. Найвизначнішим з них була Друга симфонія К.Ф. Данькевича. Боротьбі народів Радянського Союзу за визволення України з-під німецько-фашистського іга, ратному подвигу воїнів Червоної Армії присвячені симфонічні твори К. Домінчена, О. Зноско-Боровського, Д. Клебанова, А. Коломійця, Ю. Мейтуса, В. Рибальченка. Провідними,як і в попередні роки війни, залишилися жанри масової пісні, війському маршу, які знаходили щирих шанувальників серед фронтовиків.

Образотворче митецтво (1944)

Успішно служило справі остаточного розгрому ворога, відродженню народного господарства і культури образотворче мистецтво республіки.Плодотворно працювали відомі художники М.Г. Дерегус, який створив, зокрема, серію офортів «Шляхами війни», М.П.Глущенко – портрети керівників партизанського руху – С.А. Ковпака, О.Ф. Федорова, М.І. Наумова та ін.

Результатом його поїздок по місцях недавніх боїв були батальні пейзажі. Ряд цікавих праць створили відомі живописці. О.О. Шовкуненко написав портрети видатних людей – Народної артистки СРСР М.І. Литвиненко-Вольгемут, двічі Героя Радянського Союзу С.А. Ковпака, поетів П.Г. Тичини і М.Т. Рильського. К.Д. Трохименко створив картину «Засідання Президії Української Академії наук в Уфі», в якій втілив незабутню сторінку історії української радянської культури в період Великої Вітчизняної війни. Високу оцінку громадськості дістала серія гравюр О.С. Пащенка «Київ 1944 року», в яких передано обурення і гнів варварськими руйнуваннями, завданими гітлерівцями всесвітньовідомому місту. Плодотворним був зазначений період також у творчості Г. Меліхова, Т. Яблонської та інших митців.

Скульптори і художники багатьох міст зразу ж після їх визволення приступили до відбудови культурних і архітектурних пам’яток, понівечених окупантами. Значну допомогу місцевим архітекторам у складанні проектів відбудови міст подали відомі митці С.В. Герасимов, М.Г. Манізер, Г.Г. Ряжський, М.С. Сар’ян, що з цією метою приїздили на Україну. Ознакою пожвавлення мистецького життя були колективні й індивідуальні художні виставки, влаштовані у Львові, Одесі, Києві, Харкові, в частинах Червоної Армії.

Театральне митецтво (1944 - 1945)

У ході визволення міст і сіл УРСР органами влади, місцевою громадськістю вживаються заходи до створення творчих театральних та естрадних колективів з метою ідейно-політичного виховання і культурного обслуговування населення. Організаторами місцевих пересувних сценічних колективів найчастіше ставали фронтові мистецькі бригади і театри, що просувалися слідом за передовими частинами Червоної Армії. Через кілька днів після визволення Харкова сюди прибула фронтова бригада місцевого драматичного театру на чолі з М.М. Крушельницьким. У найкоротший строк нею було організовано з місцевих артистів музично-драматичний та ляльковий театри й естрадну групу.

Поряд з цим органи влади вживали заходів для відновлення роботи стаціонарних театрів. Громадськість, артисти не стояли осторонь цієї справи. Вони власними силами відбудовували театральні приміщення, готували реквізит, обладнання. Багато театрів у зв’язку з тим, що їх приміщення були зруйновані, працювали в інших приміщеннях, пристосованих під театральні. Одночасно з поверненням театрів створено ряд нових сценічних колективів. Усього на кінець 1945 р. у республіці діяло 103 театри, серед них – 3 тетри опери і балету, 77 драматичних і музично-драматичних, 23 театри музичної комедії, юного глядача, мініатюр і ляльок, тобто 73% довоєнної кількості. За роки війни український театр зріс в ідейно-творчому відношенні, збагатився кращими досягненнями культур братніх народів СРСР.

Незважаючи на важкі умови, театральні колективи у завершальний період війни розширили масштаби діяльності, прагнучи донести своє мистецтво до найширших мас трудящих, виховуючи в них художнньо-естетичні смаки. Величезну роботу провадили театри Харкова і Донбасу, які лише за першу половину 1945 р. відвідало до 1350 тис.глядачів.

Творчі колективи велику увагу приділяли обслуговуванню частин діючої армії, польових і тилових військових госпіталів. Водночас театри посилили шефську роботу на заводах і фабриках, у колгоспах і радгоспах республіки. Сотні шефських концертів дали артисти для колгоспників під час весняної сівби і збиральних компаній 1944-1945рр.

Театри знайомили глядачів з творами класиків російської, української і західноєвропейської літератури, з п єсами, створеними у дні Великої Вітчизняної війни, що прославляли героїчні бойові і трудові подвиги радянського народу. Широку концертну діяльність розгорнула з лютого 1944 р. Українська державна філармонія та 11 обласних філармоній. Колективи республіки обслужили 8,4 млн.глядачів фронту і тилу. Визнанням самовідданої праці діячів українського театру було присвоєння в 1944 р. видатним майстрам сцени А.Бучмі, М.Крушельницькому, Н. Ужвій та іншим звання народного артиста СРСР, а багатьом іншим митцям звання народних і заслужених артистів Української РСР.

Кіномистецтво (1944)

Нові завдання постали перед працівниками кіномитецтва.У червні 1944 р. повернулася з евакуації Київська кіностудія художніх фільмів. Відбудовні роботи розгорнулися і на Одеській кіностудії художніх фільмів. Вже на кінець року обидві кіностудії відновили виробничу діяльність.

Творчим успіхом кінематографістів УРСР був випуск фільму «Нескорені» за однойменною повістю Б. Горбатова /режисер М. Донськой/ про боротьбу шахтарів Донбасу проти німецько-фашистських окупантів. Успіхом у кіноглядача користувалися поставлені у 1945 р. Київською кіностудією фільми «Зигмунд Колосовський» /сценарій І. Луковського, режисери С. Навроцький і Б. Дмоховський/, присвячений боротьбі польського народу проти фашистських загарбників, та «У далекому плаванні» за мотивами морських оповідань К.М. Станюковича.
Розгорнула роботу Українська студія хронікальних фільмів, яка повернулася з евакуації в Київ улітку 1944 р. Визначним успіхом радянського документального кіно був фільм О. Довженка і Ю. Солнцевої «Перемога на Правобережній Україні і вигнання німецьких загарбників за межі українських земель». Знімальні групи було організовано в Харкові, Одесі, на Донбасі. Кілька груп кінодокументалістів діяли на фронті. На екранах країни з явилися документальні фільми, які розповідали про гандіозні відбудовані роботи на визволеній землі. В серпні 1944 р. з евакуації повернулася в Київ і розгорнула роботу Українська кіностудія науково-популярних та учбових фільмів, діяльність якої була тісно пов’язана з потребами діючої армії і оборонної промисловості.

Текст взятий з книг:

• Історія Української РСР у 8-ми т.

  Т. 7. Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу (1941-1945) /Ред. кол. В. І. Клоков. - Київ: Наукова думка, 1977. - 535 с.

• Огієнко І. Українська культура. - К.: Наша культура, 2002. - 342 с.

• Попович М.В. Нарис історії культури України. - К.: АртЕк, 2001. - 728 с.

Матеріал підготовлен співробітниками Відділу мистецтв